Тема: Біологічні особливості бур’янів, їх класифікація

Предыдущая12345678910111213141516Следующая

Лабораторно-практичне заняття №1

Мета. Навчитись визначати видову належність рослин сегетальних видів за основними морфологічними та біологічними особливостями та ознайомитись з їх агробіологічною класифікацією.

Метод виконання – описово-аналітичний.

Сучасна класифікація бур'янів побудована на біологічних особливостях окремих видів, що потрібно враховувати при розробці ефективних заходів їх контролювання. За цією класифікацією першою одиницею взято біологічний тип, до якого віднесено бур'яни одного способу живлення.

За способами живлення бур'яни поділяють на три біологічні типи:

1. Непаразити – зелені рослини – високоорганізовані автотрофи, органічна речовина яких утворюється з вуглекислого газу, води і мінеральних солей у результаті фотосинтезу.

2. Напівпаразити – зелені рослини – здатні до самостійного фотосинтезу, але воду і розчинені в ній поживні речовини використовують з рослини-жертви, вростаючи у тканину її стебел або коренів своїми провідними системами.

3. Паразити – незелені рослини, які повністю втратили здатність о фотосинтезу, живляться лише за рахунок рослини-жертви, вростаючи у тканину її стебел або коренів своїми провідними системами.

Ознакою другої класифікаційної одиниці – підтипу є тривалість життя рослин. За тривалістю життя бур'яни поділяють на два підтипи:

1. Малорічні бур'яни – життєвий цикл їх триває не більше двох років; за все життя дають насіння лише один раз; розмножуються, як правило, тільки насінням.

2. Багаторічні бур'яни – живуть більше двох років; багато разів плодоносять; після визрівання насіння відмирає лише наземна частина рослини, а підземні органи живуть кілька років і щороку утворюють плодоносні стебла; більшість з них розмножується і насінням, і вегетативними органами, а деякі – тільки насінням.

Ознаками третьої одиниці класифікації - біологічної групи - є тривалість вегетації, вимоги до екологічних умов, способи вегетативного розмноження, місце паразитування.

Серед малорічних бур'янів виділяють 5 біологічних груп:

1. Ефемери – види рослин з коротким вегетаційним циклом, що дозволяє упродовж вегетаційного сезону відтворити кілька поколінь. Такими бур'янами є зірочник середній, галінсога дрібноквіткова.

2. Ярі малорічні бур'яни, у яких спосіб життя такий самий, як і у ярих культур, тобто сходять вони навесні або на початку літа, у цей же рік дають насіння і відмирають; за своїми біологічними особливостями дуже близькі до ярих культур, тому найчастіше засмічують їхні посіви. Насіння ярих бур'янів проростає при різній температурі. Залежно від цього ярі бур'яни ділять на ранні, насіння яких починає проростати при температурі 4-8 С°, і пізні ярі, насіння яких здатне проростати при 10-14 С°. При з'явленні сходів восени вони гинуть від морозів.



Характерним для ранніх ярих бур'янів є те, що вони проростають рано навесні, швидко закінчують вегетацію і достигають раніше, ніж яра пшениця, ячмінь, овес або разом з ними, а тому насіння їх легко може потрапити у ґрунт і змішатися із зерном культурних рослин.

Післяжнивні, або пізні ярі бур'яни сходять пізно навесні або влітку, зацвітають і плодоносять влітку або восени. Переважають вони на пізніх зернових (просі) і просапних (буряках, кукурудзі, картоплі), осягаючи максимального вегетативного розвитку у другій половині вегетації та при достиганні багатьох сільськогосподарських культур, ускладнюють цим їх механізоване збирання. Вони також інтенсивно розвиваються на стерні після збирання ранніх зернових (звідси і назва – післяжнивні).

Серед ранніх ярих є особливі види бур'янів, до яких належать: лобода біла, чистець однорічний, паслін чорний, спориш звичайний, осот городній та ін. Сходять вони рано навесні, а вегетацію закінчують і плодоносять восени, тому практично, як і справжні пізні ярі, бур'яни засмічують пізні ярі культури (буряки, картоплю) у другій половині вегетаційного періоду та при достиганні й збиранні.

3. Озимі бур'яни розвиваються подібно до озимих культур, тобто сходять восени і тоді ж утворюють розетку листя, навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони сходять навесні, насіння у перший рік не утворюється.

4. Зимуючим бур'янам властиві особливості як озимих, так і ярих. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст, розвиток і дають насіння. Ці бур'яни засмічують посіви озимих культур і багаторічних трав. Якщо ж вони сходять навесні, то дають насіння у той самий рік як і ярі культури, а засмічують при цьому ранні ярі або озимі культури.

Залежно від кліматичних та інших умов один вид бур'янів може мати різні біологічні форми: ярі, зимуючі і навіть озимі. Так, кучерявець Софії у північних районах розвивається як яра рослина, у південних - переважно як зимуюча, а зірочник середній може розвиватися як ефемер, ранній ярий і зимуючий бур'ян.

5. Дворічні бур'яни для повного розвитку від з'явлення сходів до дозрівання насіння потребують двох вегетаційних періодів. Розмножуються у перший рік життя насінням, на другий рік – вегетативними органами і поділяються на дві біологічні групи: справжні (істинні) і факультативні (ситуативні).

Справжні дворічники розвиваються чітко за властивим тільки їм циклом - при з'явленні сходів весною вони протягом літа залишаються в стані розетки листя або утворюють стебла. У перший рік вони нагромаджують у кореневій шийці запас поживних речовин, переважно у вигляді вуглеводів. На другий рік після перезимівлі у них розвиваються стебла з квітками і насінням. Якщо сходи справжніх дворічних бур'янів з'являються в кінці літа або восени і в корінні не буде потрібної кількості запасних поживних речовин, то вони перезимовують два рази і тільки після цього цвітуть, плодоносять та відмирають.

Факультативні дворічники залежно від екологічних умов можуть розвиватися як справжні дворічні або однорічні зимуючі бур'яни. Такий цикл розвитку у них буває здебільшого в південних регіонах країни.

Серед багаторічних бур'янів виділяють дві групи:

1. Бур'яни, які розмножуються переважно насінням. Вегетативне розмноження їх дуже обмежене. Ці бур'яни об'єднують у такі біологічні групи: стрижнекореневі, гронокореневі і дернинні.

2. Бур'яни з вираженим вегетативним розмноженням, хоч вони добре розмножуються й насінням. Об'єднані вони у такі біологічні групи: кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні, бульбові.

Стрижнекореневі бур'яни – багаторічні рослини з подовженим і потовщеним головним коренем, яким властиве обмежене вегетативне розмноження. До них належать кульбаба лікарська, подорожник ланцетолистий, полин гіркий, цикорій дикий, щавель кінський, свербига польова.

Гронокореневі бур'яни – багаторічні рослини з кореневою системою, що утворює гроно бічні корені з вегетативними бруньками і обмеженою здатністю до вегетативного розмноження (діленням кореня). З цієї біологічної групи найбільш поширені подорожник великий, жовтець їдкий тощо.

Дернові (дернинні) бур'яни – багаторічні рослини, які зовсім не утворюють стовбурного кореня, мають багато дрібного мичкуватого коріння, утворюють дернину (костриця овеча, щучник дернистий, біловус стиснутий), а органами вегетативного розмноження їх є утворені у вузлах кущіння бруньки.

Кореневищні бур'яни – багаторічні рослини, які мають розміщені у землі повзучі видозмінені підземні стебла – кореневища, якими ці бур'яни і розмножуються (пирій повзучий, свинорий, хвощ польовий, деревій звичайний, гострець гіллястий, сорго алепське).

Коренепаросткові бур'яни – багаторічні рослини, що дають паростки, які утворюються з бруньок на корінні; бруньки є як на головному, так і на бічних коренях. Паростки дають початок новим рослинам. Спочатку вони пов'язані з материнською рослиною, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бур'янів у кілька квадратних метрів кожна і якщо їх не знищити, воно стане суцільним забур'яненим масивом. Коли під час механічного обробітку ґрунту корені коренепаросткових бур'янів подрібнюються, з бруньок на окремих відрізках відростають нові рослини. Слід зазначити, що ці бур'яни набагато більше, ніж інші, зокрема кореневищні, розмножуються насінням, яке у багатьох з них має летючки і вітром переноситься на великі віддалі. До коренепаросткових бур'янів належать осот рожевий, березка польова, осот жовтий польовий, гірчак степовий повзучий, льонок звичайний тощо.

Повзучі бур'яни – розмножуються стебловими пагонами, тобто наземними стеблами (вусами, огудиною тощо), що стеляться по землі й укорінюються у вузлах. Розетки листків, які утворюються, зимують, а в наступному році розвиваються як самостійні рослини (розхідник звичайний, перстач гусячий, жовтець повзучий тощо).

Цибулинні бур'яни – розмножуються насінням і цибулинками (цибуля овочева і кругла, цибуля часникова і виноградникова).

Бульби, як органи вегетативного розмноження у бульбових багаторічних бур'янів, утворюються біля основи стебел (ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна), на кореневищах (смиковець круглий, чина бульбиста) і столонах (чистець болотний, земляна груша) тощо. Насіння цієї групи бур'янів тривалий час зберігається у ґрунті і поступово проростає.

Ефективний захист посівів сільськогосподарських культур можливий при достатньо глибоких знаннях агробіологічних властивостей різних видів бур'янів, поширених у конкретних умовах. До головних з них належать особливості насіннєвої репродукції бур'янів (плодючість, період спокою насіння, його довговічність, умови проростання і появи сходів), здатність до вегетативного розмноження, місця переважного поширення тощо. Цю інформацію, а також найбільш виразні морфологічні ознаки бур'янів, з практичних міркувань корисно мати повну і в стислому вигляді.

За вимогами до вологості грунту, наприклад, виділяють гігрофіти для умов з підвищеною вологістю (сушениця болотна, сокирки польові, лобода, гірчак гороб'ячий, гірчак, водяний перець, метлюг, подорожник великий); мезофіти для умов з помірною вологістю (зірочник середній, шпергель, вероніка, мак-самосій, гірчак шорсткий, щириця) та ксерофіти для посушливих умов (підмаренник чіпкий, вівсюг, осоти, талабан).

За вимогами до оптимальної температури проростання насіння бур'яни поділяються на холодостійкі з оптимальною температурою для проростання насіння +12-13 С (сокирки польові, жовтець повзучий, рутка лікарська, вероніка, мак-самосій, гірчиця польова, зірочник середній, гірчак виткий, галінсога, редька дика, лобода біла, шпергель, грицики, триреберник непахучий, метлюг); індиферентні, які не вимагають особливих температурних умов для проростання насіння (кукіль, пажитниця, стоколос, березка польова) та термофільні, оптимальні температури для яких становлять +20-25 °С (плоскуха, види мишіїв, талабан, осоти).

За вимогами до світла при проростанні насіння бур'яни деяких видів відносять до геліофільних, насіння яких проростає лише на світлі (тонконіг, жовтець, грицики, мак-самосій, галінсога, метлюг, жовтушник), геліофобних, які проростають лише в темряві (дурман, щириця, підмаренник). Більшість бур'янів індиферентні до умов освітлення насіння при проростанні.

Бур'яни різних видів вимагають для свого оптимального розвитку неоднакової реакції ґрунтового розчину. Ацидоїдними, які краще ростуть в умовах кислих ґрунтів, є щавель, шпергель, метлюг, хвощ, триреберник непахучий. На нейтральних та лужних ґрунтах переважають лобода, рутка, молочай, блекота, льонок, осоти, талабан, вівсюг. Байдужими до реакції ґрунтового розчину є кукіль, грицики, злинка канадська, жабрій, череда.

На поширення бур'янів окремих видів істотно впливає забезпечення елементами мінерального живлення. Так, на бідних азотними сполуками ґрунтах ростуть кардарія крупкоподібна, люцерна хмелеподібна, адоніс літній; на багатих азотом ґрунтах – азотофіли, підмаренник чіпкий, щириця зігнута, жовтозілля весняне; на ґрунтах з помірним вмістом азоту переважають плоскуха, мишій, лисохвіст.

Протягом тривалої еволюції бур’яни набули ряду властивостей. Які сприяють їх виживанню в агрофітоценозах. Ефективний захист посівів сільськогосподарських культур від бур’янів можливий при достатньо глибоких знаннях агробіологічних властивостей поширених видів у конкретних умовах. До основних з них належать особливості насіннєвої репродукції бур’янів (плодючість, період спокою насіння, його довговічність, умови проростання і з’явлення сходів), здатність до вегетативного розмноження, місця переважного поширення та ін.

Із довідникового матеріалу необхідно описати основні морфологічні та біологічні особливості бур’янів у формі таблиці 1.


1. Морфологічні та біологічні особливості бур’янів


9031834274821408.html
9031903787456297.html
    PR.RU™